Півзахисник «Динамо» Микола Михайленко в ефірі Профутбол Digital поділився враженнями від поєдинку проти донецького «Шахтаря» (2:2) в рамках 26-го туру УПЛ.
- За перший тайм нас хвалити нема за що, а от якщо судити по другому тайму, то цілком могли перемагати, якби реалізували свої шанси.
- Виходить якийсь парадокс - якщо судити по грі «Динамо» в кожному з таймів.
- Так буває, це емоції, це футбол. За це ми його й любимо. У першому таймі пропустили швидкий м'яч, і він десь нас трохи збив із пантелику, потім пропустили другий гол. Але після перерви вже все було по-іншому - у цьому, я вважаю, і є краса футболу.
- Що сталося в перерві, що у другому таймі ваша команда дала таку динаміку?
- Нічого особливого. Просто зібралися з думками та зрозуміли, що ми сильні саме командними діями, і можемо не лише врятувати гру, а й навіть виграти. Але сьогодні лише нічия - значить, так має бути.
- У першому таймі було багато епізодів, коли вас накривали в центрі поля, активно пресингували. Після перерви ці дії десь зникли у «Шахтаря». Це наслідок того, що ви стали грати по-іншому?
- Ми перелаштувалися, змінили трохи схему, почали грати по-іншому. Можливо, вони виявилися неготовими до цього й не могли нічого з цим зробити. А коли ти потім ти починаєш нагнітати, то вже важко перелаштуватися.
- Яка ваша особиста роль була на полі після перерви?
- Я частіше «сідав» третім. Можливо, вони губилися при наших подальших переміщеннях, коли, приміром, вінгери заходили в центр. Якщо ми забили два м'ячі й могли забивати ще - значить, усе спрацювало.
- Для вас особисто це поки найемоційніший матч у кар'єрі?
- Як знаєте, це українське класичне, і для мене воно перше в кар'єрі. Тому, справді, це особливий момент, і я точно запам'ятаю його на все життя.
- Зараз головним конкурентом «Динамо» є навіть не «Шахтар», а «Олександрія». Це ваша колишня команда, а її головний тренер Руслан Ротань називав вас навіть своїм улюбленим футболістом. Як ви оціните прогрес «Олександрії» в нинішньому сезоні?
- Хороша команда з прекрасним колективом та чудовою атмосферою всередині колективу. І на полі вони показують дуже хорошу гру. Дуже радий за них, хочу, щоб і надалі «Олександрія» була серед лідерів чемпіонату України.
- У другому таймі у «Динамо» було дуже багато нагод. Чи був такий момент, що проскакувала думка: «Ну скільки вже можна не забивати»?
- Коли ти постійно нагнітаєш й моменти виникають один за одним, то подібних думок немає. Ти просто працюєш далі й віриш, що все одно має залетіти. Ми вірили до кінця - так воно й сталося, ми забили другий м'яч. Ми могли забивати раніше, але вдалося лише під кінець гри. Заради цього потрібно було вірити та ще старанніше працювати. Усі хлопці - молодці, нам це вдалося лише завдяки тому, що ми були єдиною командою на полі.
- Після фінального свистка у футболістів «Динамо» були різні емоції. Особисто ви задоволені цим результатом, або розчаровані, що не вдалося третій забити?
- Якщо брати те, як розвивався перший тайм, то ми маємо бути задоволеними, що вдалося врятувати гру. Але якщо виходити з подій другого тайму, то залишився певний осад, оскільки цілком могли й вигравати. Але це футбол, ми маємо рухатися далі й показувати ще кращу гру, радувати своїх уболівальників, яким хочеться подякувати за сьогоднішню підтримку. Також діякуємо ЗСУ за те, що маємо змогу взагалі грати у футбол.
- Які були перші думки після голу Кабаєва?
- Я його якраз перший зустрічав, коли він біг святкувати, тож емоції лише найкращі (посміхається).
